„Ти робиш якусь роботу, щоб завдячити своїй землі, своєму роду, собі як дару особи...” (С. Ковалевич)
„Вода многа не может угасити любве...” (Пісня пісень)

Жінка згадує своє життя. Пригадування – прозирання. Вода часу омиває тебе і несе у безвість все твоє життя – кохання, смерть, долю... Що залишається? Один голос... Голос, що не ділиться на духовне, народне, світське, а існує в людині єдиним. Так само, як людина має одне серце.

Автор ідеї, режисер:
Сергій Ковалевич
Звукова режисура, виконання:
Наталія Половинка

Матеріал:
         Духовні напіви давньої України
         Народні пісні
         Класичні українські романси
         Канти
         Українські замовляння

Музична форма (класичний концерт на три частини):
        І „Величання” (богородичні духовні напіви,
             замовляння, кант);
        ІІ „Весілля” (народні пісні);
        ІІІ „Славлення” (романси);
        Кода „Ковчег” (кант „Потоп”)

Пісні вітру і неба
Вiтер вiтер
вiтром надуло вухо почуло

Ці пісні наспівав мені вітер
пісні молитви пісні долі пісні плачі
пісні свята
співав мені вітер моє життя

Пісні вітру край дороги край неба край поля
стали собі стоять тихесенько
говорять зі мною

Дитина дівчина жінка ангел голубка горличка біла
любов кохання романс кант
вузенька кольорова стрічка краю
дума моя сокровенний щоденник
внутрішня оболонка потаємних кровоносних судин    
бароковий концерт мого голосу в свiтi

Ще легкокрилий Сковорода сказав що прекрасне важке але потім проживши великий шмат життя
вкрай виходивши білими ніжками
всі заповітні стежки співаного поля Украïни 
отрясаючи срібний пил доріг
він зрозумів що саме прекрасне легке

Легкість
лепет дитячий змах крил лелечих
леле мояле 
радість щастя безтурботністьнема журби

Не обумовлений спів це голос серця пісня лине сама
а повітря! багато багато повітря!

Це пісні болю біль це ріка
ріка часу  що омиває тебе і несе у безвість
все твоє життя кохання смерть долю

там суд суд страшний милосердний
пісня висока могила людського горя

Час лишає тільки сам берег русло
голос що єдино існує  в тобі

Ці одинокі пісні які чують
тільки високі могили та синє небо
кому ми співаємо?

Тонка та висока на листя широка
на що зеленіє?
 
Якщо стати на могилі вдихнути у край
співати в край серця
щезає різниця між тобою і тими
старими людьми
цім і тим світом 
всерівно і всеєдино бачиш сутність о світе
світе ясний!
Стою над пiснею як над водою

Рано-рано росте наше серце стає більше неба
в’ється голос в квіт звивається в квітку
страстно співаємо, бо це і є страсті! –
 «Квітка-невіста» – знак незвіданного знак невісти
окремість на землі на нічийній землі

історія пісні на краю серця

Дуже просто вкрай
просто це співається в паузі
кожне слово розглядаючи ніби золоті оздоби
які прийдеться віддати за одне слово істини
просто молитва вірю в те що роблю

Умови вистави
"Квітка-невіста"

Форма: моно-вистава
Тривалість: 1 год. 15 хв.
Кількість учасників: 3
(- актриса
- режисер
- художник по світлу)

Простір -  білий простір з дерев’яною підлогою чи «білий простір» зроблений з допомогою театральних засобів - білої тканини, прикріпленої до підлоги і білого задника,
простір без поділу на сцену і глядача (рівна підлога), з одного боку  якого - лавки для глядачів.
Три дерев’яні платформи (висота – 15 см, ширина – 1 м, довжина – 2,5 м).
Рояль (або фортепіано), фортепіанний стілець.
Дерев’яний стілець.

Світло – 4 лампи (прямого світла на актора), 2 лампи (для освітлення задньої стіни), решта світла – точкові лампи для всього простору. Пульт управління як в театрі і людина, яка працює з цим світлом.

Глядачів – до 150.